Реабілітація після інсульту

Відразу після стабілізації стану пацієнта  потрібно відновлювати активізацію рухів. У більшості випадків відновлення рухів у паралізованих кінцівках відбувається в перші 3 – 6 місяців після інсульту. Саме в цей період реабілітація особливо ефективна. Інші навички (побутові, трудові, тощо) відновлюються протягом тривалішого часу.

Щоб запобігти  розвитку спастичної нерухомості ( контрактури) одного або кількох суглобів паралізованих кінцівок, треба робити пасивну гімнастику. Її проводить інструктор  з лікувальної фізкультури без активної допомоги хворого. Темп , обсяг та кількість рухів поступово збільшують. Згодом її можуть виконувати родичі або доглядальниця.

Перший етап активної  реабілітації – на кілька хвилин під наглядом медперсоналу можна посадити  хворого на ліжку. Надалі тривалість сидіння збільшується.

Наступний етап – з чиєюсь підтримкою хворий може встати. Згодом  він це робить самостійно, без підтримки – тримаючись здоровою рукою за спинку ліжка або іншу міцну конструкцію.

Пересуватися по кімнаті спочатку треба під наглядом  і за допомогою інструктора з лікувальної фізкультури. Далі хворий може користуватися   „ Ходунами”.

Окрім пересування, хворому треба адаптуватися в побуті: намагатися брати паралізованою рукою побутові предмети, самостійно одягатися, застібати ґудзики тощо.

Для людей, які перенесли інсульт, надзвичайно корисним є масаж. Проте не кваліфікований масаж може лише посилити спазм кінцівок, що у подальшому стане причиною розвитку контрактури.

Тому масаж повинен робити лише спеціаліст, який має певний досвід роботи саме з такою категорією хворих.

Крім цього, для реабілітації хворих після інсульту застосовують точковий масаж, голкорефлексотерапію, теплолікування ( парафінові й озокеритові аплікації) або лікування холодом ( кріотерапія), різноманітні водні процедури ( гідротерапія).

У разі зниження м’язового тонусу паралізованих кінцівок також застосовують масаж за спеціальною активізуальною методикою, електростимуляцію нервово - м’язового апарату, введення ліків, які стимулюють скорочення м’язів ( міорелаксація). Препарати цієї групи протипоказані в тих випадках, коли явна спастичність однієї кінцівки

( наприклад, руки) поєднується з легкою спастичністю  або зниженням тонусу іншої кінцівки (наприклад ноги).

          Для профілактики та лікування „синдрому больового плеча”, окрім пасивної та активної гімнастики, масажу, одягають фіксувальну пов’язку та застосовують електростимуляцію м’зів.

Ще одним важливим аспектом реабілітації і лікування пацієнта після інсульту є психологічна реабілітація. У таких хворих значно послаблюється пам’ять, особливо на сучасні події, у багатьох є порушення мовлення, у декого з’являється  апатія, а в декого, навпаки, агресія, роздратованість. Усі ці аспекти варто врахувати під час лікування з пацієнтом. Треба терпляче ставитися до його примх, не створювати  конфліктів і щоразу хвалити за те, що хворий проявляє активність – рухається, розмовляє, старанно виконує рекомендації лікаря. Розкажіть йому про людей, які перенесли інсульт і успішно реабілітувалися. Якщо у хворого погане мовлення, ставте йому більше запитань, щоб хворий розмовляв, вимовляйте з ним окремі слова та вирази. Важливо також відзначати кожну успішну спробу. Якщо людина до хвороби активно цікавилася суспільним життям, читайте їй свіжу пресу, давайте слухати радіопередачі. Потім попросіть розповісти про почуте, обміняйтеся думками.

      Памятайте: люди після інсульту потребують  позитивних емоцій ( похвали, схвалення, прояву любові і турботи).

     Звичайно, реабілітація пацієнта з порушенням мовлення може бути ефективнішою в разі систематичних занять з логопедом – афазіологом. Перші кілька тижнів заняття з логопедом повинні тривати не довше 15 хвилин, оскільки пацієнт швидко втомлюється. Поступово спеціаліст може навчити родичів методиці відновлення втрачених навичок, і вони можуть проводити заняття самостійно.      

Матеріал  підготувала  невропатолог                                        Л.Л.Гусаченко